ячання
ЯЧАННЯ, я, с. Дія за знач. ячати і звуки, утворювані цією дією. З високості чутно ячання лебедів і крик диких гусей (Л. Укр., II, 1951, 205); Лебеді на річці змахували крилами й з радісним ячанням підіймалися угору (Дмит., Розлука, 1957, 95); *У порівн. І в хаосі розкиданих стовпів, Серед шалівок, каменю та глини, Зринає віщий і міцний порив, Мов весняне ячання лебедине (Рильський, II, 1956, 11).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ячання | ячання |
Родовий | ячання | ячань |
Давальний | ячанню | ячанням |
Знахідний | ячання | ячання |
Орудний | ячанням | ячаннями |
Місцевий | на/у ячанні | на/у ячаннях |
Кличний | ячання | ячання |