учитати
УЧИТАТИ (ВЧИТАТИ), аю, аєш, док., перех., розм. 1. Змогти прочитати що-небудь написане. Роман сам дивується, що він.. не вчитає букваря (Вас., І, 1959, 63); А кому я записку зоставлю? Батькові, чи Мартинові, що навряд чи й учитають її? (Тесл., З книги життя, 1949, 89); Взяла [мати] листа, покрутила його в руках, зітхнула: - Може, ти, Хомо, вчитаєш його? - А чого ж! Коли тут по-людськи написано, то вчитаю! (Стельмах, І, 1962, 511).
2. перен. Зрозуміти, виявити що-небудь з виразу очей, обличчя і т. ін. Їздець не підганяв його [коня], віддавшися думкам. Проте нічого не вчитаєш у нього на обличчі (Ю. Янов., І, 1958, 148); Постаті бояр, воєвод і тіунів стали виразнішими, на обличчях їхніх можна було вчитати тривогу й розпач (Скл., Святослав, 1959, 39).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | учитаю | учитаємо |
2 особа | учитаєш | учитаєте |
3 особа | учитає | учитають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | учитав | учитали |
Жіночий рід | учитала | |
Середній рід | учитало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | учитаймо | |
2 особа | учитай | учитайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | учитавши |