строк
СТРОК, у, ч . 1. Установлений, визначений для кого-, чого-небудь відрізок часу. Леонтій вчився дуже добре, видав [здав] екзамен на полегкість і зменшення строку військової служби (Н.-Лев., IV, 1956, 56); Старшого хлопця Зінько лишив, щоб він уже добув строку в хазяїна, а потім мав узяти до себе (Гр., II, 1963, 472); - Ну й дурень, - сказав Кисіль. - Відсидів би строк - людиною став би (Мур., Бук. повість, 1959, 252); // Відрізок часу взагалі. Під керівництвом більшовицької партії робітничий клас нашої країни за короткий історичний строк здобув великі перемоги (Ком. Укр., 7, 1965, 40); Колгосп був міцний, і бригаді вгору не давали глянути, щоб посіяти в найкоротший строк (Ю. Янов., II, 1954, 128).
2. Установлений, призначений час, момент. [Демко:] Як прийде строк, тоді той, хто дав [позичив] гроші,.. їде правити (Кроп., II, 1958, 190); Жили [евакуйовані] в землянці, потім переселилися в барак, але завод змонтували, пустили в строк, і він почав випускати першу продукцію для фронту (Кучер, Трудна любов, 1960, 230); У мене ще був тиждень: цього досить, щоб відвідати маму й у строк приїхати на місце призначення (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 118).
3. дорев. Служба, робота по найму протягом певного установленого часу в поміщицькому або куркульському господарстві. Ой, матінко-зірко, Як у строку гірко: Куди хилять, то й хилюся, Бо я всіх боюся (Укр.. лір. пісні, 1958, 553); Три осені був [Давид] у строку саме під війну германську... Любили його в дворі і наймити і австріяки-полонені (Головко, II, 1957, 11); Ціле літо в строку вибула [Оленка], мала літами, разом з дівчатами полола, в'язала, назву «двожильної» від дівчат дістала (Горд., II, 1959, 182).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | строк | строки |
Родовий | строку | строків |
Давальний | строкові, строку | строкам |
Знахідний | строк | строки |
Орудний | строком | строками |
Місцевий | на/у строку | на/у строках |
Кличний | строку | строки |
строковий
СТРОКОВИЙ, а, е. 1. дорев. Найнятий на роботу на певний строк. Пузир.. жорстоко визискує, морить голодом строкових наймитів (Іст. укр. літ., І, 1954, 458); // у знач. ім. строкові, вих, мн. (одн. строковий, вого, ч.; строкова, вої, ж. ). Чоловіки й жінки, яких найняли на роботу на певний строк. Пани почали наймати на рік строкових за малу ціну в зимній час (Н.-Лев., II, 1956, 40); З перших днів строкові попали на сінокіс (Гончар, Таврія, 1952, 215); Остап пішов до худоби поратися (цієї зими за строкового служив в економії) (Головко, II, 1957, 215); Строковою була [дівчина] в куркуля по сусідству з Іваном (Збан., Таємниця.., 1971, 138); // Визначений на певний відрізок часу. На пунктах найму тільки гуртом.. можна було відстоювати строкові чи поденні ціни на робочі руки (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 105).
2. рідко. Те саме, що терміновий. - Ой рад би я, дівчинонько, Ще й дві [ночі] ночувати: В мене хура строковая, Треба й доставляти (Чуб., V, 1874, 1030).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | строковий | строкова | строкове | строкові |
Родовий | строкового | строкової | строкового | строкових |
Давальний | строковому | строковій | строковому | строковим |
Знахідний | строковий, строкового | строкову | строкове | строкові, строкових |
Орудний | строковим | строковою | строковим | строковими |
Місцевий | на/у строковому, строковім | на/у строковій | на/у строковому, строковім | на/у строкових |