розпутний
РОЗПУТНИЙ, а, е. Який вдається у розпусту, має аморальну поведінку. - Море - це розпутна красива жінка, яка хвилює більше за всіх цнотливих голубок (Ю. Янов., II, 1958, 40); - Ця злюща, розпутна пані листи облудні якісь писала супроти наших людей (Ле, Наливайко, 1957, 351); - Господи, який ви розпутний. Які у вас очі недобрі (Стельмах, І, 1962, 583); // Власт. розпутникові, такий, як у розпутника. Знає [Левко] дуже добре, що в монастирі не спасаються, а ведуть розпутне життя (Коцюб., III, 1956, 144); Скалічила [Любов Прохорівна], зіпсувала почуття, як урочисті бокали надпила розпутними устами... (Ле, Міжгір'я, 1953, 94); Гордо несла [Юлія] свою розпутну красиву голову і обліплені шовками стегна (Тют., Вир, 1964, 404).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розпутний | розпутна | розпутне | розпутні |
Родовий | розпутного | розпутної | розпутного | розпутних |
Давальний | розпутному | розпутній | розпутному | розпутним |
Знахідний | розпутний, розпутного | розпутну | розпутне | розпутні, розпутних |
Орудний | розпутним | розпутною | розпутним | розпутними |
Місцевий | на/у розпутному, розпутнім | на/у розпутній | на/у розпутному, розпутнім | на/у розпутних |