розгуба
РОЗГУБА, и, ч. і ж. 1. фам. Забудькувата людина. Якщо ти звичками розгуба-роззява і, скупавшись, там і забуваєш біля моря щось із своєї одежі, щоб хтось за тебе підбирав, то не сподівайся, що Тоня-вожата це так тобі пропустить (Гончар, Тронка, 1963, 221).
2. рідко. Те саме, що розгубленість. До розгуби, до знемоги думаю, блукаю... Ой, ви огненні дороги, без кінця, без краю!.. (Сос., І, 1957, 195); Рев мотора віддалявся, поволі заглухаючи. Чути було, як після першої розгуби від пострілу чи з іншої причини водій поміркованіше обирав шлях у гущавині (Ле, Клен. лист, 1960, 132).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розгуба | розгуби |
Родовий | розгуби | розгуб |
Давальний | розгубі | розгубам |
Знахідний | розгубу | розгуб |
Орудний | розгубою | розгубами |
Місцевий | на/у розгубі | на/у розгубах |
Кличний | розгубо | розгуби |
розгубити
РОЗГУБИТИ див. розгублювати.
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розгублю | розгубимо |
2 особа | розгубиш | розгубите |
3 особа | розгубить | розгублять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | розгубив | розгубили |
Жіночий рід | розгубила | |
Середній рід | розгубило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | розгубімо | |
2 особа | розгуби | розгубіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | розгубивши |