мірник
МІРНИК, а, ч., розм. Той, хто міряє землю; землемір. У зв'язку з відсутністю землевпорядних сил не можна відмовлятися від проведення цієї роботи спрощеним способом, силами колгоспних мірників, колгоспного активу (Рад. Укр., 30.І 1946, 1).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мірник | мірники |
Родовий | мірника | мірників |
Давальний | мірникові, мірнику | мірникам |
Знахідний | мірника | мірників |
Орудний | мірником | мірниками |
Місцевий | на/у мірнику, мірникові | на/у мірниках |
Кличний | мірнику | мірники |