консонанс
КОНСОНАНС, у, ч. 1. муз. Гармонійне поєднання звуків; співзвуччя; протилежне дисонанс. При паралельному поєднанні мелодичних ліній можливі не тільки паралелізми консонансів, але й дисонансів (Нар. тв. та етн., 6, 1968, 55); * Образно. Бачу.. в суспільстві новий консонанс (Фомін, Вибр., 1958, 29).
2. літ. Рима, у якій наголошені голосні різні, а голосні, що стоять перед голосними наголошеними або після них - однакові.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | консонанс | консонанси |
Родовий | консонансу | консонансів |
Давальний | консонансові, консонансу | консонансам |
Знахідний | консонанс | консонанси |
Орудний | консонансом | консонансами |
Місцевий | на/у консонансі | на/у консонансах |
Кличний | консонансе | консонанси |