збаламучений
ЗБАЛАМУЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до збаламутити. Ми всім народом ополчились, Дніпро і Волга розгнівились - І морем бурним покотились До збаламученої Шпре! (Рильський, II, 1960, 261); Йому здавалося, що кожний дивився на нього, показував пальцем, що це він той збаламучений, підплачений негідник (Кобр., Вибр., 1954, 65); Збаламучені подіями настрої.. насідали, і йому почало здаватися, що він востаннє походжає між тисячами робітників як голова голодно-степського будівництва (Ле, Міжгір'я, 1953, 247).
2. у знач. прикм. Неврівноважений, легковажний. Збаламучена ця Жанна, хоч і люблю я її (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 278).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | збаламучений | збаламучена | збаламучене | збаламучені |
Родовий | збаламученого | збаламученої | збаламученого | збаламучених |
Давальний | збаламученому | збаламученій | збаламученому | збаламученим |
Знахідний | збаламучений, збаламученого | збаламучену | збаламучене | збаламучені, збаламучених |
Орудний | збаламученим | збаламученою | збаламученим | збаламученими |
Місцевий | на/у збаламученому, збаламученім | на/у збаламученій | на/у збаламученому, збаламученім | на/у збаламучених |