законник
ЗАКОННИК, а, ч. 1. розм. Знавець законів (у 1 знач.). [Передерій:] Чого ж ти,, кажу йому, клопочешся, коли в нас один аблокат [адвокат] на всю округу - Василь Трохимович? ..Самий справедливий законник! (Мирний, V, 1955, 123); // Той, хто суворо пильнує, дотримується законів; охоронець закону. - Ач який законник знайшовся! - підскочив до нього розлючений Хорбут. - А чужі коні красти, наприклад, - такий закон є? (Мур., Бук. повість, 1959, 200).
2. заст. Чернець. Сповідав законник Панка молодого (Рудан., Вибр., 1937, 214).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | законник | законники |
Родовий | законника | законників |
Давальний | законникові, законнику | законникам |
Знахідний | законника | законників |
Орудний | законником | законниками |
Місцевий | на/у законнику, законникові | на/у законниках |
Кличний | законнику | законники |