забутий
ЗАБУТИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до забути 1, 3. Людьми забутий і богами, Сиджу я осьде над потоком (Фр., XIII, 1954, 46); Вода зараз підхопила пліт, поволі обернула його й понесла вниз укупі з харчами, забутими на плоту (Коцюб., І, 1955, 356); // забуто, безос. присудк. сл. Завтра відпливає щорічна традиційна екскурсія Дніпром до Канева, на могилу Тараса Шевченка, і їх [дівчат] забуто. Запрошень не одержали (Ю. Янов., II, 1954, 88).
2. у знач. прикм. Який не зберігся, не утримався в пам'яті. Галя спинялася в розмові й тріпала рукою, силуючись нагадати собі забуте слово (Март., Тв., 1954, 442); У серце пливуть-напливають забуті Чуття молодії (Фр., XIII, 1954, 430).
3. у знач. прикм. Залишений без уваги; покинутий. І очі не бачать - Ні тихої хатиночки В забутому краю, Ні тихої долиночки (Шевч., І, 1951, 290); Серед забутого місця пролягала широка дорога аж на гору (Мирний, IV, 1955, 159); // Занедбаний. Позаростали подорожником та лопухом стежки-доріжки, в забутій канаві біля просіки привільно розкинула зелену плахту жалка кропива (Донч., IV, 1957, 115).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | забутий | забута | забуте | забуті |
Родовий | забутого | забутої | забутого | забутих |
Давальний | забутому | забутій | забутому | забутим |
Знахідний | забутий, забутого | забуту | забуте | забуті, забутих |
Орудний | забутим | забутою | забутим | забутими |
Місцевий | на/у забутому, забутім | на/у забутій | на/у забутому, забутім | на/у забутих |