докучливість
ДОКУЧЛИВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. докучливий. Присяжний.. просив діда, аби йому вибачив його докучливість, та й відійшов швидко (Черемш., Тв., 1960,233).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | докучливість | докучливості |
Родовий | докучливості, докучливости | докучливостей |
Давальний | докучливості | докучливостям |
Знахідний | докучливість | докучливості |
Орудний | докучливістю | докучливостями |
Місцевий | на/у докучливості | на/у докучливостях |
Кличний | докучливосте | докучливості |