двійник
ДВІЙНИК, а, ч. 1. Особа, що має повну зовнішню схожість з іншою. Потім пригадала [Ліза], що Віра аж ніяк не вродливіша за неї, бо була її абсолютним двійником, і засміялася (Руд., Вітер.., 1958,128); * У порівн. У світлиці в тишині давня картка на стіні: батько з дідом Яковом, мов двійник - однаковим (Голов., Поезії, 1955, 157); // Друга половина при уявному роздвоєнні особи. - Як се ти кажеш, що ти Мирон, - заговорив я.. - коли я Мирон! - Ти? - відповів мій двійник коротко (Фр., II, 1950, 64); Справжній Іван стоїть в кутку.. А той другий, його двійник, стоїть перед судом кардиналів (Кол., Терен.., 1959, 80).
2. перен. Ідейно і духовно споріднений. Буржуазні націоналісти та їх двійники - безрідні космополіти прагнули змалювати П. Мирного відірваним від народу (Вісник АН, 5, 1949, 15).
3. тільки мн. Спарені предмети. Знаходимо також різні глеки і глечики, .. двійники - два невеличкі спарені глечики (Гуцульська кераміка, 1956, 48).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | двійник | двійники |
Родовий | двійника | двійників |
Давальний | двійникові, двійнику | двійникам |
Знахідний | двійника | двійників |
Орудний | двійником | двійниками |
Місцевий | на/у двійнику | на/у двійниках |
Кличний | двійнику | двійники |