вигул
ВИГУЛ, у, ч., с. г. 1. Обнесене огорожею місце під відкритим небом, призначене для перебування худоби, птиці. Через село протікає невелика річка, а на її берегах є дуже добрі вигули для гусей (Колг. Укр., 2, 1959, 36).
2. Дія і стан за знач. вигулюватися. 1. Навесні поставили на вигул і відгодівлю 228 бичків і вибракування телиць (Колг. Укр., 11, 1961, 25).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | вигул | вигули |
Родовий | вигулу | вигулів |
Давальний | вигулові, вигулу | вигулам |
Знахідний | вигул | вигули |
Орудний | вигулом | вигулами |
Місцевий | на/у вигулі | на/у вигулах |
Кличний | вигуле | вигули |
вигулити
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вигулю | вигулимо |
2 особа | вигулиш | вигулите |
3 особа | вигулить | вигулять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | вигулив | вигулили |
Жіночий рід | вигулила | |
Середній рід | вигулило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вигулімо | |
2 особа | вигули | вигуліть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | вигуливши |