белебень
БЕЛЕБЕНЬ, бня, ч., розм. Високе відкрите місце; гора, шпиль. Послужив він [Остап] рік, а на другий уже грунт і хату купив. Якраз на краю села, на белебні (Мирний, І, 1949, 133); Знову виходжу на Володимирську гірку, звідки видно далеко-далеко. Навіть той белебень у Вишгороді, де був Дитинець княгині Ольги (Панч, В дорозі, 1959, 307).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | белебень | белебні |
Родовий | белебню | белебнів |
Давальний | белебневі, белебню | белебням |
Знахідний | белебень | белебні |
Орудний | белебнем | белебнями |
Місцевий | на/у белебні | на/у белебнях |
Кличний | белебню | белебні |