надвоє
НАДВОЄ, присл. 1. На дві частини; пополам. [Василь:] Домахо! Бачиш оцю соломинку От взяв у зуби, перекусив надвоє... (Кроп., II, 1958, 130); В лісі ворог, а до лісу зостається з кілька гін. Командир надвоє ділить, розділяє свій загін (Перв., І, 1958, 266); // рідко. У два рази; удвічі, удвоє. Стежка від озерця до хати неначе надвоє покоротшала (Вовчок, VI, 1956, 305).
2. перен., розм. Двозначно, непевно. Стеха б то йшла, та надвоє думала, зачим її з дітьми ведуть до губернатора? (Кв.-Осн., II, 1956, 149).
@ Надвоє баба (бабка) ворожила (гадала) див. ворожити; Хоч надвоє перервися (розірвися) - так багато роботи, що важко виконати одній людині. [Килина:] Ой, тітко, вдовиці - хоч надвоє розірвися!.. (Л. Укр., III, 1952, 234).