шанувальник
ШАНУВАЛЬНИК, а, ч. Той, хто виявляє шану (у 1 знач.) до кого-, чого-небудь. Полум'яними шанувальниками Заньковецької були Л. М. Толстой, А. П. Чехов, І Є. Рєпін, П. І. Чайковський (Рильський, III, 1956, 347); Громадська панахида й прощання з Кобзарем зібрали величезні маси людей - його однодумців, шанувальників, тих, в ім'я яких він жив, боровся, згорів (Слово про Кобзаря, 1961, 159); Коли в 90-х рр. М. Лисенко задумав видати збірник народних пісень і з цією метою звернувся за сприянням до редакцій газет, знайомих, до всіх шанувальників народної словесності, Яворницький відгукнувся на цей захід одним із перших (Нар. тв. та етн., 6, 1965, 43).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | шанувальник | шанувальники |
Родовий | шанувальника | шанувальників |
Давальний | шанувальникові, шанувальнику | шанувальникам |
Знахідний | шанувальника | шанувальників |
Орудний | шанувальником | шанувальниками |
Місцевий | на/у шанувальнику, шанувальникові | на/у шанувальниках |
Кличний | шанувальнику | шанувальники |