шалапут
ШАЛАПУТ, а, ч. 1. розм. Легковажна, непутяща людина. [Ялина:] Відчепися, чумаче, Відчепися, бурлаче, Відчепись, шалапуте! Бо від тебе дьогтем чути (Рудан., Тв., 1959, 291); Як може він кинути напризволяще оте все, що заробив власними руками.. Ні, він не шалапут, котрому легко на все плюнути і податися у безвість (Рибак, Час.., 1960, 256); // Те саме, що пустун. - Толю! Здоров, Толю! - термосав [термосив] за плечі дико радий шалапут [Івашко]. - Прокинься! (Кач., II, 1958, 396).
2. мн. шалапути, ів, заст. У Росії XIX ст.- релігійна секта хлистів; особи, що належали до цієї секти.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | шалапут | шалапути |
Родовий | шалапута | шалапутів |
Давальний | шалапутові, шалапуту | шалапутам |
Знахідний | шалапута | шалапутів |
Орудний | шалапутом | шалапутами |
Місцевий | на/у шалапуті, шалапутові | на/у шалапутах |
Кличний | шалапуте | шалапути |