розвінчання
РОЗВІНЧАННЯ, я, с . Дія за знач. розвінчати. Поема «Демон» не апофеоз «демонізму», а розвінчання його (Рильський, III, 1956, 207); Типове для Лесі Українки, Коцюбинського - це не тільки викриття й розвінчання буржуазних ідей і їх носіїв, а й ствердження того нового, що народжувалося й зростало в революційній боротьбі народу (Іст. укр. літ.. І, 1954, 597).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розвінчання | розвінчання |
Родовий | розвінчання | розвінчань |
Давальний | розвінчанню | розвінчанням |
Знахідний | розвінчання | розвінчання |
Орудний | розвінчанням | розвінчаннями |
Місцевий | на/у розвінчанні | на/у розвінчаннях |
Кличний | розвінчання | розвінчання |