пікний
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | пікний | пікна | пікне | пікні |
Родовий | пікного | пікної | пікного | пікних |
Давальний | пікному | пікній | пікному | пікним |
Знахідний | пікний, пікного | пікну | пікне | пікні, пікних |
Орудний | пікним | пікною | пікним | пікними |
Місцевий | на/у пікному, пікнім | на/у пікній | на/у пікному, пікнім | на/у пікних |
пікнути
ПІКНУТИ, ну, неш, док. 1. неперех., розм. Однокр. до пікати. - Добре панові сміятися, - пікнув Свєнціцький крізь сльози (Тулуб, Людолови, І, 1957, 53).
[І] не (хоч би, ані) пікнути - мовчати, не видаючи плачем, криком і т. ін. болю, жалю. - А того хтось поцілив! ..Ані пікнув, неборачисько! (Фр., VIII, 1952, 319).
2. без додатка, також у сполуч. із сл. слово, розм. Намагатися негативно висловитися про кого-, що-небудь. - Тілько [тільки] ти мені слово пікнеш про батька та матір, я тебе з світа зживу... (Мирний, І, 1954, 162); - Що ж, славне товариство, пожаліємо чоловіка? - ..запитав Іван чумаків.. - Пожаліємо, коли він і слова не пікне в селі, - обізвались чумаки (Стельмах, І, 1962, 237).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пікну | пікнемо |
2 особа | пікнеш | пікнете |
3 особа | пікне | пікнуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пікнув | пікнули |
Жіночий рід | пікнула | |
Середній рід | пікнуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пікнімо | |
2 особа | пікни | пікніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | пікнувши |