омертвілий
ОМЕРТВІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до омертвіти. І вітром, невловимим і незримим, Гойдає омертвілі дерева (Рильський, І, 1960, 201); Він і справді, видно, не виходив із забуття. Часом його омертвілі, в синіх прожилках повіки важко відкривалися, і з-під них викочувались білки безтямно пущених під лоба очей (Гончар, Людина.., 1960, 159); І малюється мені в темряві старий-старий, од давнини скам 'янілий, чужий бог, задуманий, смутний, омертвілий (Вас., І, 1959, 253); Вони мовчки проходять повз хату Василя Підіпригори, напружено прислухаються до омертвілого подвір 'я.. Але німує Василеве подвір 'я (Стельмах, II, 1962, 13).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | омертвілий | омертвіла | омертвіле | омертвілі |
Родовий | омертвілого | омертвілої | омертвілого | омертвілих |
Давальний | омертвілому | омертвілій | омертвілому | омертвілим |
Знахідний | омертвілий, омертвілого | омертвілу | омертвіле | омертвілі, омертвілих |
Орудний | омертвілим | омертвілою | омертвілим | омертвілими |
Місцевий | на/у омертвілому, омертвілім | на/у омертвілій | на/у омертвілому, омертвілім | на/у омертвілих |
омертвіти
ОМЕРТВІТИ, ію, ієш, док. 1. Утратити ознаки життя; обмертвіти. Сухе, змарніле обличчя [Оксани] посіріло і ніби омертвіло (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 92).
2. перен. Утратити здатність рухатися; заклякнути, заціпеніти. - Хутко, дівчино! Не йде, мов омертвіла (Вовчок, І, 1955, 42).
3. перен. Стати пустим, безлюдним, ніби вимерлим (про житло, населений пункт і т. ін.).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | омертвію | омертвіємо |
2 особа | омертвієш | омертвієте |
3 особа | омертвіє | омертвіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | омертвів | омертвіли |
Жіночий рід | омертвіла | |
Середній рід | омертвіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | омертвіймо | |
2 особа | омертвій | омертвійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | омертвівши |