набряклий
НАБРЯКЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до набрякнути. З притиском витирає [Дем'ян Кізка] полами нового кожушка набряклі від застарілого ревматизму руки (Крот., Сини.., 1948, 40); Гриць витер рукавом набряклі від сліз очі й поринув у безрадісну задуму... (Добр., Ол. солдатики, 1961, 35); Над степом стояла темна, набрякла від вологи, важка хмара (Коп., Сусіди, 1955, 13).
2. у знач. прикм. Збільшений в об'ємі, розпухлий. На її шиї, на руках, неначе жаби, порозпинались чорні плями; набряклі жили кидалися - бились (Мирний, III, 1954, 118); Ольга побачила набрякле і синє обличчя (Галан, Гори.., 1956, 25); Він відчинив важкі набряклі двері і опинився в хижі (Скл., Святослав, 1959, 7).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | набряклий | набрякла | набрякле | набряклі |
Родовий | набряклого | набряклої | набряклого | набряклих |
Давальний | набряклому | набряклій | набряклому | набряклим |
Знахідний | набряклий, набряклого | набряклу | набрякле | набряклі, набряклих |
Орудний | набряклим | набряклою | набряклим | набряклими |
Місцевий | на/у набряклому, набряклім | на/у набряклій | на/у набряклому, набряклім | на/у набряклих |