занімілий
ЗАНІМІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до заніміти. Він і Кряжен сидять мовчки, занімілі в тривожних думах (Досв., Вибр., 1959, 243); Давид аж зітхнув і здвигнувся - так знов заболіли руки й плечі, за день занімілі (Головко, II, 1957, 163).
2. у знач. прикм. Мовчазний, непорушний. Земля здригалася від вибухів бомб, занімілі дівчатка лежали на підлозі вагона (Ле, Клен. лист, 1960, 69); // Нечутливий, затерплий. Деяку мить він стоїть, учепившись занімілими пальцями за віконні рами (Тют., Вир, 1964, 415).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | занімілий | заніміла | заніміле | занімілі |
Родовий | занімілого | занімілої | занімілого | занімілих |
Давальний | занімілому | занімілій | занімілому | занімілим |
Знахідний | занімілий, занімілого | занімілу | заніміле | занімілі, занімілих |
Орудний | занімілим | занімілою | занімілим | занімілими |
Місцевий | на/у занімілому, занімілім | на/у занімілій | на/у занімілому, занімілім | на/у занімілих |