задеревілий
ЗАДЕРЕВІЛИЙ, а, е, розм. Дієпр. акт. мин. ч. до задеревіти. Оля дивилась на сестру з розкритими устами, задеревіла з великого здивування, а може зо страху (Вільде, Винен.., 1959, 25); // у знач. прикм. Пан Зефірин від брами бачив сю скажену гонитву, але серце його було задеревіле (Фр., II, 1950, 385); Івоніка глядів на оповідача витріщеним, задеревілим поглядом (Коб., II, 1956, 206); Задеревілі ноги.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | задеревілий | задеревіла | задеревіле | задеревілі |
Родовий | задеревілого | задеревілої | задеревілого | задеревілих |
Давальний | задеревілому | задеревілій | задеревілому | задеревілим |
Знахідний | задеревілий, задеревілого | задеревілу | задеревіле | задеревілі, задеревілих |
Орудний | задеревілим | задеревілою | задеревілим | задеревілими |
Місцевий | на/у задеревілому, задеревілім | на/у задеревілій | на/у задеревілому, задеревілім | на/у задеревілих |
задеревіти
ЗАДЕРЕВІТИ, ію, ієш, док., розм. 1. Те саме, що задерев'яніти 1. Тітчине лице мов задеревіло, а довкола уст блукав безмисний усміх (Коб., І, 1956, 240).
2. перен. Стати нерухомим; завмерти, заніміти. Ключник застиг на місці, задеревів і не міг ворухнутися (Фр., II, 1950, 256); Я подививсь в її великі очі І з подиву задеревів на мить (Павл., Бистрина, 1959, 215).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | задеревію | задеревіємо |
2 особа | задеревієш | задеревієте |
3 особа | задеревіє | задеревіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | задеревів | задеревіли |
Жіночий рід | задеревіла | |
Середній рід | задеревіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | задеревіймо | |
2 особа | задеревій | задеревійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | задеревівши |