задавака
ЗАДАВАКА, и, ж. і ч., зневажл. Пихата, чванлива людина; чванько. Якось.. образили її: задавака, довгими своїми віями хвастає (Гончар, Тронка, 1963, 65); [Ольга:] А чого в тебе синяк під оком? [Ганя:] Петька вдарив. Він такий задавака, думає, що коли його батько - інженер, то йому все можна (Корн., II, 1955, 136); Вихваляється дружку Хлопець-задавака: - Упіймав я у ставку Червоного рака! (Бойко, Ростіть.., 1959, 64).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | задавака | задаваки |
Родовий | задаваки | задавак |
Давальний | задаваці | задавакам |
Знахідний | задаваку | задавак |
Орудний | задавакою | задаваками |
Місцевий | на/у задаваці | на/у задаваках |
Кличний | задавако | задаваки |