десантник
ДЕСАНТНИК, а, ч. Боєць десантної групи, учасник десанту. Серед десантників з'явилися перші поранені (Ю. Янов., II, 1958, 389); // Військовослужбовець десантних військ. Триста товаришів стояли тут у залі пліч-о-пліч, триста танкістів, артилеристів, десантників (Довж., І, 1958, 333).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | десантник | десантники |
Родовий | десантника | десантників |
Давальний | десантникові, десантнику | десантникам |
Знахідний | десантника | десантників |
Орудний | десантником | десантниками |
Місцевий | на/у десантнику, десантникові | на/у десантниках |
Кличний | десантнику | десантники |