гострозубий
ГОСТРОЗУБИЙ, а, е, розм. 1. З гострими зубами або гострим зуб'ям. Може, там заліз під стіл гострозубий крокодил? (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 69); За плугами по землі проїхала гострозуба борона, розбиваючи грудки (Ів., Вел очі, 1956, 104).
2. перен. Дотепний, уїдливий (про людину). Гострозубий Мар'ян відлякував отців від порога своїми цинічними дотепами (Тудор, Вибр., 1949, 44).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | гострозубий | гострозуба | гострозубе | гострозубі |
Родовий | гострозубого | гострозубої | гострозубого | гострозубих |
Давальний | гострозубому | гострозубій | гострозубому | гострозубим |
Знахідний | гострозубий, гострозубого | гострозубу | гострозубе | гострозубі, гострозубих |
Орудний | гострозубим | гострозубою | гострозубим | гострозубими |
Місцевий | на/у гострозубому, гострозубім | на/у гострозубій | на/у гострозубому, гострозубім | на/у гострозубих |