відрух
ВІДРУХ, у, ч., рідко. 1. Те саме, що рефлекс. Ота пімста над нещасною рибою була якимсь несвідомим відрухом його глибоко потрясеного організму (Фр., III, 1950, 14); Мені вже починає подобатися цей відрух огиди в Казимира, що і є найкращим доказом його моральної чистоти (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 16).
2. Те саме, що рух (перев. від себе) (про руку, ногу і т. ін.). Останнім відрухом відірвав руки від грудей (Фр., II, 1950, 355); Хвала тобі [дівчинко] за все.. За відрухи легкі, як лебедине пір'я (Рильський, Поеми, 1957, 245).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | відрух | відрухи |
Родовий | відруху | відрухів |
Давальний | відрухові, відруху | відрухам |
Знахідний | відрух | відрухи |
Орудний | відрухом | відрухами |
Місцевий | на/у відруху | на/у відрухах |
Кличний | відруху | відрухи |