винуватити
ВИНУВАТИТИ, ачу, атиш, недок.; наказ, сп. винувать; перех. Вважати кого-небудь винним, висловлювати впевненість у чиїйсь вині, провині. - Ну, а за що ж то Загнибіда загубив свою жінку? - спитався Колісник.. - Усяко кажуть: одні його винуватять, другі її (Мирний, III, 1954, 145); Хто живий, не винувать живого! (Рильський, І, 1956, 112).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | винувачу | винуватимо |
2 особа | винуватиш | винуватите |
3 особа | винуватить | винуватять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | винуватитиму | винуватитимемо |
2 особа | винуватитимеш | винуватитимете |
3 особа | винуватитиме | винуватитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | винуватив | винуватили |
Жіночий рід | винуватила | |
Середній рід | винуватило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | винуватьмо | |
2 особа | винувать | винуватьте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | винуватячи | |
Минулий час | винувативши |