кореневий
КОРЕНЕВИЙ, а, е. 1. Прикм. до корінь 1. Кінчик кореня вкритий кореневим чохликом (Практ. з анат. рослин, 1955, 163); Кореневе підживлення рослин.
2. лінгв. Належний до кореня (у 4 знач.). Кореневі голосні; // Який становить корінь слова. Коренева морфема; // Який падає на корінь слова. Кореневий наголос; // Який складається тільки з кореня. Слово, що не має афіксів або мав тільки корінь і закінчення, зветься кореневим словом (Сл. лінгв. терм., 1957, 97).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | кореневий | коренева | кореневе | кореневі |
Родовий | кореневого | кореневої | кореневого | кореневих |
Давальний | кореневому | кореневій | кореневому | кореневим |
Знахідний | кореневий, кореневого | кореневу | кореневе | кореневі, кореневих |
Орудний | кореневим | кореневою | кореневим | кореневими |
Місцевий | на/у кореневому, кореневім | на/у кореневій | на/у кореневому, кореневім | на/у кореневих |
корінь
КОРІНЬ, реня, ч. 1. Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з грунту воду з поживними речовинами. Дніпро берег риє-риє, Яворові корінь миє (Шевч., II, 1953, 342); Кожен раз, коли сокира рубнула по виноградному корені або тріснула галузка, Замфір відчував біль у голові та серці (Коцюб., І, 1955, 216); Вбирання води та мінеральних речовин відбувається в молодих ростучих ділянках кореня (Практ. з анат. рослин, 1955, 166); * У порівн. Вона [вогнева позиція], розгалужуючись, як корінь, на всі боки, розкинулась попід насипом ячейками і ходами сполучень (Гончар, III, 1959, 24); // Деревина або речовина цієї частини рослини. Калган-корінь м'якшив гіркоту горілки (Рибак, Помилка.., 1956, 247); // Підземна частина деяких рослин (моркви, буряків, петрушки тощо), що її вживають у їжу. На буряках вона застала Христю Кавунову, що дочищала останні накопані корені (Кучер, Трудна любов, 1960, 53).
^ Солодкий корінь (Glycyrhiza L.) - те саме, що солодець; локриця.
@ Виривати (вирвати) з коренем кого, що - знищувати, викорінювати, усувати кого-, що-небудь. - Отой Ілян - хороша квіточка... Добре, що вчасно вирвали з коренем (Чаб., Балкан, весна, 1960, 151); Дивитися в корінь - заглиблюватися в суть справи; Докопуватися (докопатися) до кореня - те саме, що Докопуватися (докопатися) до коріння (див. докопуватися); Корінь життя - те саме, що женьшень. Не одну тисячу кілометрів сходив він у російській тайзі в пошуках кореня життя - женьшеня (Довж., І, 1958, 113); На корені - у незжатому, нескошеному або незрубаному вигляді (про хліб, траву, дерево). Так гниє деревина на корені: уже й віти її посохли, і середина випала, а вона все стоїть (Мирний, III, 1954, 23); Був тут і.. хліб, куплений на корені (Стельмах, Хліб.., 1959, 71); Пускати (пустити) корінь - надовго оселятися, міцно осідати де-небудь (про людину). Хочеш буть шахтарем - Глибше корінь пускай У прославлену землю Донеччини! (С. Ол., Вибр., 1959, 199); Рубати під корінь кого, що - підривати основу існування кого-, чого-небудь. Самогонщиків треба рубать під корінь (Кучер, Трудна любов, 1960, 497).
2. Частина зуба, волоса, нігтя тощо, яка міститься в тілі. Зуби складаються з коронки, шийки й кореня (Анат. і фізіол. люд., 1957, 92); - Хоч сама тонкорука, а як вхопила [зуб] за корінь, то так скрутила, мов добрий дядько (Гончар, Тронка, 1963, 67); * Образно. Коли б його, Терентія, сила, він би за насмішку судив би, як за задавнені борги, сам язики з коренем вишарпував би (Стельмах, І, 1962, 111).
3. перен. Початок, походження чого-небудь. Багато що в ній [статті] подобалося й Тарасові, особливо думки про єдиний корінь слов'янських народів (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 159); // Основа, джерело, головна причина чого-небудь.- Вони [єзуїти] всьому злу корінь! (Мирний, І, 1954, 183); [Аркадій (до Ліди) :] Старий більшовик сказав мені сьогодні: «Ти, Аркадій, відстав [від життя] і заплутався..» Чому я, молодий, відстав, а він ні- чому?.. Де корінь тут, де правда, скажи... (Корн., І, 1955, 140); Ленін, досконало володіючи марксистським методом пізнання, вміло розкривав корені кожного суспільного явища, визначав тенденцію його розвитку (Ком. Укр., 5, 1960, 37).
@ В (у) корені - у самій основі, цілком. Перше півстоліття свого існування.. марксизм боровся з теоріями, які були в корені ворожі йому (Ленін, 15, 1949, 17).
4. грам. Головна частина слова (без афіксів), що виражав його основне (лексичне) значення й не поділяється на морфеми. Слово «маятник», я думаю, можна так залишить, бо корінь сього слова український (Л. Укр., V, 1956, 20); В основі слова в першу чергу виділяється так званий корінь, що містить у собі основний зміст лексичного значення слова (Курс сучасної укр. літ. мови. І, 1951, 292); Видозміни кореня, що утворюються внаслідок чергувань звуків, називаються варіантами кореня (Сл. лінгв. терм., 1957, 84).
5. мат. Величина, що при піднесенні її до певного ступеня дає дане число. Квадратний корінь.
^ Добування кореня див. добування;
Добувати (добути) корінь див. добувати.
@ Запрягати (запрягти) в корінь - запрягати коня корінним (у 5 знач.). І, загнуздавши раз коня, Він [пан] став питати в його: - Чи вас у корінь запрягти, Чи з боку - і з якого? (Сам., І, 1958, 235).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | корінь | корені |
Родовий | кореня | коренів |
Давальний | кореневі, кореню | кореням |
Знахідний | корінь | корені |
Орудний | коренем | коренями |
Місцевий | на/у корені | на/у коренях |
Кличний | кореню | корені |