сперечник
СПЕРЕЧНИК, а, ч., рідко, 1. Те саме, що сперечальник. Ніяк не скінчаться одвічні сії спори, та й як мають скінчитись, коли сперечники одно одного не розуміють (Л. Укр., V, 1956, 32).
2. Те саме, що супротивник. [В'язень-лицар:] Ні, Зевес не був тираном низьким, він почесно карав своїх сперечників великих (Л. Укр., II, 1951, 186).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сперечник | сперечники |
Родовий | сперечника | сперечників |
Давальний | сперечникові, сперечнику | сперечникам |
Знахідний | сперечника | сперечників |
Орудний | сперечником | сперечниками |
Місцевий | на/у сперечнику, сперечникові | на/у сперечниках |
Кличний | сперечнику | сперечники |