пранці
ПРАНЦІ, ів, мн., заст., розм. Сифіліс. Людей їдять пранці, нужда, горілка (Коцюб., II, 1955, 233); Привезли її [хворобу], кажуть, із Франції І звуть по-народному - пранці (Еллан, І, 1958, 167); // Уживається як лайливе слово. - То це ти... ти, Кашубо, язика мені втнеш? - повернувся до нього усім тулубом Вовк. - Ти, щеня гнилозубе? Пранці ходячі? (Мур., Бук. повість, 1959, 239)
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пранці | |
Родовий | пранців | |
Давальний | пранцям | |
Знахідний | пранці | |
Орудний | пранцями | |
Місцевий | на/у пранцях | |
Кличний | пранці |
пранець
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пранець | пранці |
Родовий | пранця | пранців |
Давальний | пранцеві, пранцю | пранцям |
Знахідний | пранець | пранці |
Орудний | пранцем | пранцями |
Місцевий | на/у пранці | на/у пранцях |
Кличний | пранцю | пранці |