пишання
ПИШАННЯ, я, с. 1. Дія за знач. пишатися. Мелашка.. просто і не без пишання хлопцем, як сином, розповіла і про останню подію захоплення Богдана пригожою черницею (Ле, Хмельницький, І, 1957, 233); Хома.. вмів якось одразу відокремити суттєве від несуттєвого, велике від незначного. І він розповідав угорцеві про це .. з пишанням та величанням (Гончар, III, 1959, 221).
2. ким, чим і без додатка. Те саме, що пиха. Хоцінський своїм підмальованим оповіданням.. розбуркав у йому гордість своїм родом, пишання своїм панством (Н.-Лев., І, 1956, 158); Хто шукає щастя-долі У розкошах та пишанні; Я ж у щирому братанні Та в труді на ріднім полі (Вороний, Вибр., 1959, 180).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | пишання | пишання |
Родовий | пишання | пишань |
Давальний | пишанню | пишанням |
Знахідний | пишання | пишання |
Орудний | пишанням | пишаннями |
Місцевий | на/у пишанні | на/у пишаннях |
Кличний | пишання | пишання |