окурений
ОКУРЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до окурити. Герої повісті [Ю. Збанацького] "Таємниця Соколиного бору" прийшли на сторінки твору з виру життя і боротьби, обпалені сонцем, овіяні стрімкими вітрами, окурені порохом (Рад. літ-во, 11, 1966, 23); На сонному подвір 'ї, оповитому весняними шатами, окуреному пахощами, ніжно, тихо засюрчали кайдани (Вас., І, 1959, 263).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | окурений | окурена | окурене | окурені |
Родовий | окуреного | окуреної | окуреного | окурених |
Давальний | окуреному | окуреній | окуреному | окуреним |
Знахідний | окурений, окуреного | окурену | окурене | окурені, окурених |
Орудний | окуреним | окуреною | окуреним | окуреними |
Місцевий | на/у окуреному, окуренім | на/у окуреній | на/у окуреному, окуренім | на/у окурених |