наголошений
НАГОЛОШЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до наголосити; // наголошено, безос. присудк. сл. Треба давати рішучу відсіч проявам буржуазної ідеології, усім тим, хто стоїть на заваді її [української культури] розвитку.. А разом з тим, як це і в доповіді наголошено, рішучу відсіч давати повинні ми й націоналізмові (Вітч., 5, 1956, 12).
2. у знач. прикм., лінгв. На який падає наголос. Найбільшою чіткістю та виразністю відзначається вимова наголошених голосних (Худ. чит.., 1955, 74).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | наголошений | наголошена | наголошене | наголошені |
Родовий | наголошеного | наголошеної | наголошеного | наголошених |
Давальний | наголошеному | наголошеній | наголошеному | наголошеним |
Знахідний | наголошений, наголошеного | наголошену | наголошене | наголошені, наголошених |
Орудний | наголошеним | наголошеною | наголошеним | наголошеними |
Місцевий | на/у наголошеному, наголошенім | на/у наголошеній | на/у наголошеному, наголошенім | на/у наголошених |