мандрівець
МАНДРІВЕЦЬ, івця, ч . Те саме, що мандрівник. [Василь:] Вони [рибалки] завжди на ніч біля куреня кладуть окраєць хліба, а часто й кулешу заставляють, щоб який мандрівець погодувався... (Кроп., III, 1959, 89); Я крізь роки мандрівцям небесним шлю привіт від душі глибини... (Сос., Солов. далі, 1957, 9); Але й навкруг - не глушина чужа Для мандрівця, прибулого здаля (Бажан, Роки, 1957, 270).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мандрівець | мандрівці |
Родовий | мандрівця | мандрівців |
Давальний | мандрівцеві, мандрівцю | мандрівцям |
Знахідний | мандрівця | мандрівців |
Орудний | мандрівцем | мандрівцями |
Місцевий | на/у мандрівці, мандрівцеві | на/у мандрівцях |
Кличний | мандрівцю | мандрівці |
мандрівка
МАНДРІВКА, и, ж. Переміщення за допомогою транспорту або пішки, звичайно далеко за межі постійного місцеперебування; подорож. Сама не знаю чого, але на мене напала охота поїхати куди-небудь у чужий край. Сплю і бачу усякі мандрівки (Л. Укр., V, 1956, 189); Мандрівка пахне, аж серце п'яне! Спадають краплі у сніжний дзбан, Замети скляться, готові сани, Дорога прагне подорожан (Рильський, II, 1960, 220); * Образно. Обоє підемо, обоє, В далеку мандрівку життя (Фр., XI, 1951, 235); * У порівн. Пригадалось Ковалеві те літо на Ворсклі. Це була немов мандрівка в молодість (Собко, Срібний корабель, 1961, 54); // Постійна зміна місцеперебування; блукання (у 1 знач.). - Скучно на світі. - мимрить старий у роздратованні, - а ти волочись по світах, не бачачи кінця-краю своїй мандрівці... (Коцюб., І, 1955, 173); В головах промигтіли давні-давні спогади. Нужденне життя, мандрівка по світу, шукання щастя (Ірчан, II, 1958, 28).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мандрівка | мандрівки |
Родовий | мандрівки | мандрівок |
Давальний | мандрівці | мандрівкам |
Знахідний | мандрівку | мандрівки |
Орудний | мандрівкою | мандрівками |
Місцевий | на/у мандрівці | на/у мандрівках |
Кличний | мандрівко | мандрівки |