дружний
ДРУЖНИЙ, а, е. 1. Зв'язаний дружбою, взаємною прихильністю, довір'ям, відданістю, згодою. Гідно, з щирою любов'ю дружна сім'я народів СРСР вшановує пам'ять свого великого Кобзаря (Гавр., Вибр., 1949, 209); Володимир Ілліч був дуже дружний з своїм старшим братом Олександром (Біогр. Леніна, 1955, 6); Народ у колгоспі був дружний, роботящий, прекрасно міг сполучати державні інтереси з особистими (Вишня, І, 1956, 423).
2. Який проходить одночасно, спільно, погоджено, злагоджено. Колектив у гурті та в дружній роботі (Укр.. присл.., 1955, 352); Одного морозного ранку околиці Гродно стряслись од дружної стрілянини (Досв., Вибр., 1959, 169); Чуйне вухо однаково могло розібрати навіть крізь подвійні рами та товсті мури - негучний, але дружний спів (Смолич, Мир.., 1958, 72); // Який виникає, з'являється, здійснюється і т. ін. бурхливо, швидко. Весна прийшла у Донбас рання, буйна, дружна (Собко, Звич. життя, 1957, 72); Щоб одержати дружні сходи озимої вики, її сіють у вологий шар грунту (Колг. Укр., 8, 1959, 29).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | дружний | дружна | дружне | дружні |
Родовий | дружного | дружної | дружного | дружних |
Давальний | дружному | дружній | дружному | дружним |
Знахідний | дружний, дружного | дружну | дружне | дружні, дружних |
Орудний | дружним | дружною | дружним | дружними |
Місцевий | на/у дружному, дружнім | на/у дружній | на/у дружному, дружнім | на/у дружних |