бунчуковий
БУНЧУКОВИЙ, а, с, іст. Прикм. до бунчук; // у знач. ім. бунчуковий, вого, ч. Почесне звання, яке українські гетьмани спочатку надавали синам генеральної старшини і полковників, а пізніше - відставним полковникам і полковій старшині. Бувають військові, значкові, І сотники, і бунчукові (Котл., І, 1952. 151).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | бунчуковий | бунчукова | бунчукове | бунчукові |
Родовий | бунчукового | бунчукової | бунчукового | бунчукових |
Давальний | бунчуковому | бунчуковій | бунчуковому | бунчуковим |
Знахідний | бунчуковий, бунчукового | бунчукову | бунчукове | бунчукові, бунчукових |
Орудний | бунчуковим | бунчуковою | бунчуковим | бунчуковими |
Місцевий | на/у бунчуковому, бунчуковім | на/у бунчуковій | на/у бунчуковому, бунчуковім | на/у бунчукових |