бездільник
БЕЗДІЛЬНИК, а, ч., рідко. Той, хто не працює, не хоче, не любить працювати; нероба, ледар. Ніхто й не знав, що він таке ледащо й таки зовсім бездільник, а не знавши, та й оддали за нього Пріську (Кв.-Осн., II, 1956, 102); За друзями рушили й більшість бездільників, що стояли довкола чума (Ільч., Серце жде, 1939, 399).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бездільник | бездільники |
Родовий | бездільника | бездільників |
Давальний | бездільникові, бездільнику | бездільникам |
Знахідний | бездільника | бездільників |
Орудний | бездільником | бездільниками |
Місцевий | на/у бездільнику, бездільникові | на/у бездільниках |
Кличний | бездільнику | бездільники |