дзвони
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дзвони | |
Родовий | дзвонів | |
Давальний | дзвонам | |
Знахідний | дзвони | |
Орудний | дзвонами | |
Місцевий | на/у дзвонах | |
Кличний | дзвони |
дзвін
ДЗВІН1, дзвона, ч. Ударний сигнальний підвісний інструмент, звичайно із сталі або бронзи, у вигляді порожнистої, зрізаної знизу груші, в середині якої підвішений ударник (серце). На дзвіниці вдарили в дзвін, і тонкий.. гук задрижав і розлився по селі на всі долини (Н.-Лев., II, 1956, 267); Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін (Смолич, II, 1958, 31); * Образно. - А хіба це ваш дім? - простодушно спитав Михайлик, рукою широко обвівши й степ, і неозорі далі, і синій дзвін небес (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 47); * У порівн. Мов дзвони, загули кайдани На неофітах (Шевч., II, 1953, 275).
ДЗВІН2, дзвону, ч. Те саме, що дзвеніння. Чув дзвін, та не знає, звідки він! (Укр.. присл.., 1955, 185); Враз її збудив звук. Тепер вона зрозуміла - це був тоненький дзвін електричного дзвоника (Смолич, І, 1958, 84); * У порівн. - Леско! Леско! - гукнув дід, і голос його, як дзвін, роздався по лісу (Мирний, І, 1954, 281).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дзвін | дзвони |
Родовий | дзвона | дзвонів |
Давальний | дзвонові, дзвону | дзвонам |
Знахідний | дзвін | дзвони |
Орудний | дзвоном | дзвонами |
Місцевий | на/у дзвоні | на/у дзвонах |
Кличний | дзвоне | дзвони |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дзвін | дзвони |
Родовий | дзвону | дзвонів |
Давальний | дзвонові, дзвону | дзвонам |
Знахідний | дзвін | дзвони |
Орудний | дзвоном | дзвонами |
Місцевий | на/у дзвоні | на/у дзвонах |
Кличний | дзвоне | дзвони |
дзвонити
ДЗВОНИТИ, дзвоню, дзвониш, недок. 1. Викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком або б'ючи по деяких предметах. Він [паламар] один. знає, по кому і як дзвонити (Мирний, III, 1954, 87); Покоївка дзвонила склянками (Коцюб., II, 1955, 257); * У порівн. Гетьман старий ридає, До бога руки знімає, ..І, мов дзвоном дзвонить, Говорить (Шевч., II, 1953, 138); // Видавати дзвін (дзвеніння). Дзвони дзвонять, наче музики грають (Н.-Лев., II, 1956, 25); Знову дзвонить телефон (Кучер, Чорноморці, 1956, 31).
2. Викликати до телефону дзвінком телефонного апарата; говорити по телефону. - Дзвонили ви до Русевича? - спитав Петров.. - Двічі дзвонив (Шовк., Інженери, 1956, 58); [Надія:] А мій Гордій теж приїхав? [Ромодан:] Скоро буде, дзвонив мені... (Корн., II, 1955, 283).
3. перен., розм. Пез потреби багато говорити; базікати, поширювати чутки, плітки і т. ін. І побігла [Хвеська], і вже дзвонить по всьому селу, що її чоловік налаяв і трохи не бив, і що він гроші знайшов, і що він ховається з ними (Україна.., І, 1960, 224).
Дзвонить у вухах (у голові) - те саме, що Дзвенить у вухах(у голові) (див. дзвеніти2 2). У Пилипка потемніло в очах, голова кругом заходила, у вухах дзвонило, мов у дзвони, гадки почали меркнути (Мирний, IV, 1955, 304).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дзвоню | дзвонимо |
2 особа | дзвониш | дзвоните |
3 особа | дзвонить | дзвонять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дзвонитиму | дзвонитимемо |
2 особа | дзвонитимеш | дзвонитимете |
3 особа | дзвонитиме | дзвонитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | дзвонив | дзвонили |
Жіночий рід | дзвонила | |
Середній рід | дзвонило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | дзвонімо | |
2 особа | дзвони | дзвоніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | дзвонячи | |
Минулий час | дзвонивши |