заворкувати
ЗАВОРКУВАТИ, ую, уєш, док. 1. Почати воркувати (про голубів, горлиць і т. ін.). Десь на високих осокорах заворкувала горлиця (Кучер, Прощай.., 1957, 480).
2. перен. Ласкаво, привітно заговорити. Розтопила [Явдоха] піч, нагріла води, дістала із скрині чисту.. сорочку, заворкувала біля Павла голубкою. - Помий же голову та переодягнися, - лагідно припрошувала вона (Тют., Вир, 1964, 132).
3. перен., розм. Почати утворювати звуки, схожі на воркування (перев. про механізм, мотор і т. ін.). Шофер натиснув на стартера, і машина заворкувала, ніби голубка (Руд., Вітер.., 1958, 30).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заворкую | заворкуємо |
2 особа | заворкуєш | заворкуєте |
3 особа | заворкує | заворкують |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | заворкував | заворкували |
Жіночий рід | заворкувала | |
Середній рід | заворкувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заворкуймо | |
2 особа | заворкуй | заворкуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | заворкувавши |