дубник
ДУБНИК, а, ч., розм. 1. Дубовий ліс, гай. Раді птиці Вилітали з дубника. Щоб на хлопця подивитись, Привітати школяра (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 127).
2. Велика дубова діжа для дублення шкір. В глибині просторого двору.. стояли величезні діжі - певне, дубники, - відер, мабуть, на двісті кожна (Юхвід, Оля, 1959, 136).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дубник | дубники |
Родовий | дубнику | дубників |
Давальний | дубникові, дубнику | дубникам |
Знахідний | дубник | дубники |
Орудний | дубником | дубниками |
Місцевий | на/у дубнику | на/у дубниках |
Кличний | дубнику | дубники |