досада
ДОСАДА, и, ж. 1. Почуття незадоволення, гіркоти, викликане чим-небудь. Івась помітив материну досаду і більше не допитувався (Мирний, І, 1954, 241); Гребе-нюк з виразом досади і розчарування махнув рукою (Жур., Звич. турботи, 1960, 57).
@ Зганяти (зігнати) досаду див. зганяти.
2. у знач. присудк. сл., перев. із займ такий, який і т. ін., розм. Те саме, що досадно 2. - Пиши про все.. Я все хочу знати, а така досада, що нічого не знаю (Коцюб., III, 1956, 327); [Таня:] Така досада - зіпсувався телефон (Собко, За др. фронтом, 1949, 52).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | досада | досади |
Родовий | досади | досад |
Давальний | досаді | досадам |
Знахідний | досаду | досади |
Орудний | досадою | досадами |
Місцевий | на/у досаді | на/у досадах |
Кличний | досадо | досади |