доконечно
ДОКОНЕЧНО. Присл. до доконечний. Він добре знав, що всі дівчата на селі горнуться до його [нього], й думав, що й Лукина доконечно піде за його заміж (Н.-Лев., III, 1956, 347); Її [Вкраїну] пізнавши, чи ж я міг Не полюбить її сердечно, Не відректися власних втіх, Щоб їй віддатись доконечно? (Фр., X, 1954, 66); - Заперечити не можна, все тобою зроблене доконечно потрібне (Собко, Нам спокій.., 1959, 100).