дзю-дзюцу
ДЗЮ-ДЗЮЦУ, невідм., с. Загальна назва, що застосовується для японських бойових мистецтв, які включають техніки бою зі зброєю та без неї; термін дзю-дзюцу (спотворена вимова – джіу-джитсу) з'явився в Японії в XVI ст.; набуло розвитку серед самуріїв феодальної Японії як метод уражения озброєного та захищеного супротивника без використання зброї; нанесення ударів супротивнику в обладунках було неефективним, тому найбільш дієві методи нейтралізації ворога прийняли форму заломів і кидків; подібні техніки були розроблені на основі принципів використання енергії людини, яка атакувала, проти неї самої, що було краще за пряме протистояння; існує багато різновидів дзю-дзюцу, що призводить до різноманітності підходів; школи дзю-дзюцу можуть використовувати будь-які форми боротьби (кидки, захоплення, заломи, утримання, витиснення, укуси, визволення, удари руками, удари ногами); в якості доповнення до дзю-дзюцу у багатьох школах також тренувалися зі зброєю; техніка сучасного дзю-дзюцу на 55 – 65% складається з прийомів, які умовно можна назвати бойовими (захвати, больові, удушення, підніжки, кидки), а ще 35 – 45% її об'єму складають всілякі удари пальцями, кулаками, долонями, ліктями, головою, колінами і стопами ніг; іншими словами, дзю-дзюцу – це техніка комбінованого рукопашного бою; в дзю-дзюцу широко використовують в якості зброї будь-які предмети побуту; зокрема, класичними його видами вважаються явара (паличка завдовжки від 15 до 30,5 см), дзе (дубинки довжиною приблизно в один метр) і бо (шест довжиною в 2 – 2,5 метра), а також вей (мотузка або пояс) і танто (звичайний ніж).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дзю-дзюцу | дзю-дзюцу |
Родовий | дзю-дзюцу | дзю-дзюцу |
Давальний | дзю-дзюцу | дзю-дзюцу |
Знахідний | дзю-дзюцу | дзю-дзюцу |
Орудний | дзю-дзюцу | дзю-дзюцу |
Місцевий | на/у дзю-дзюцу | на/у дзю-дзюцу |
Кличний | дзю-дзюцу | дзю-дзюцу |