ранувато
РАНУВАТО, присл., розм. Надто рано (див. рано1 1, 3). Вони здоровкалися з майстром і гукали йому на вухо, бо домна забивала всі звуки: - Ранувато привели зміну [онука], Григорію Сидоровичу! (Ю. Янов., II, 1954, 111); Та ні! Що це він чорну хмару собі наганяє? Ранувато ще, брат. Ранувато лаштувати вози в далеку дорогу (Кучер, Трудна любов, 1960, 384).