поліп
ПОЛІП, а, ч. 1. зоол. Кишковопорожнинна тварина, що на одному кінці має присоски, якими прикріплюється до нерухомого предмета, а на протилежному кінці - рот. Йому здавалось, що до боку його причепився якийсь поганий слизняк, поліп, холодний та ціпкий (Фр., III, 1950, 441); * У порівн. Тихо й звільна, мов величезний поліп, рухались також усі інші частини машини (Фр., VI, 1951, 254).
2. мед. Патологічний гладкий або ворсинчастий утвір, що прикріплюється ніжкою до слизової оболонки. У Мусі знов поліп у вуху [у вусі] відновився (Л. Укр., V, 1956, 130).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поліп | поліпи |
Родовий | поліпа | поліпів |
Давальний | поліпові, поліпу | поліпам |
Знахідний | поліп | поліпи |
Орудний | поліпом | поліпами |
Місцевий | на/у поліпі | на/у поліпах |
Кличний | поліпе | поліпи |
поліпити
ПОЛІПИТИ, ліплю, ліпиш; мн. поліплять; док., перех. 1. Зліпити все або багато чого-небудь. Поки старі балакали та пили, Мелашка затопила в печі і поліпила вареники (Н.-Лев., І, 1956, 320).
2. Приліпити все або багато чогось до чого-небудь; поприліплювати. Наші хлопці не співають, бо зубів не мають, Треба глини замісити, зуби поліпити (Коломийки, 1969, 100); Вона незчулася, як поліпила до одного ставника трохи не всі свічечки, одна одним тільки і зосталася у її руках (Мирний, III, 1954, 319).
3. Позаліплювати, обліпити чим-небудь все або багато чогось. Сир їли - зуби поліпили (Сл. Гр.).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поліплю | поліпимо |
2 особа | поліпиш | поліпите |
3 особа | поліпить | поліплять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | поліпив | поліпили |
Жіночий рід | поліпила | |
Середній рід | поліпило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | поліпімо | |
2 особа | поліпи | поліпіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | поліпивши |