повіз
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | повіз | повози |
Родовий | повоза | повозів |
Давальний | повозові, повозу | повозам |
Знахідний | повіз | повози |
Орудний | повозом | повозами |
Місцевий | на/у повозі | на/у повозах |
Кличний | повозе | повози |
повоз
ПОВОЗ, -у, ч. Феодальна повинність у Київській Русі й пізніше до 15-го ст. на російських та деяких українських землях; полягала в обов’язку доставляти продукти сільського господарства за розпорядженням князя (фелдала) на княжий двір, ринок або в похід; повозом називали також обов’язок селянина постачати підводи для державних потреб; повоз поступово замінювався грошовим податком – "повозними грошима".
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | повоз | повози |
Родовий | повозу | повозів |
Давальний | повозові, повозу | повозам |
Знахідний | повоз | повози |
Орудний | повозом | повозами |
Місцевий | на/у повозі | на/у повозах |
Кличний | повозе | повози |
повозити
ПОВОЗИТИ, вожу, возиш, док. 1. перех. Возити кого-, що-небудь якийсь час. - Що ж усе танцювати та танцювати, - крикнула одна реготуха: - якби ви нас, дяче, повозили ще! (Мирний, II, 1954, 194).
У решеті повозити див. решето.
2. неперех., чим, розм. Совати чимсь по якій-небудь поверхні якийсь час. Молодиця повозила руками, налапала свиту й кинула на Василину (Н.-Лев., II, 1956, 101); Хтось бере до рук рубанка і, повозивши ним по дубовій планці, кидає його й лагодить фуганок (Ю. Янов., II, 1958, 140).
3. перех. Звезти все або багато чого-небудь. Повозив усі снопи з поля (Сл. Гр.).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повожу | повозимо |
2 особа | повозиш | повозите |
3 особа | повозить | повозять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | повозив | повозили |
Жіночий рід | повозила | |
Середній рід | повозило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повозімо | |
2 особа | повози | повозіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | повозивши |