ошалілий
ОШАЛІЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до ошаліти. Ошалілий з перестраху і з болю, Кабан.. кинувся тікати (Фр., IV, 1950, 90); Сидорчук, ошалілий від страху і спокусливого сподівання на порятунок, пірнув у чорний вир (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 89).
2. у знач. прикм. Який утратив здатність контролювати свої дії, вчинки. Ярошенко, почорнілий від злості, відірвав ошалілу жінку від Христі і з силою кинув нею аж до мисника (Речм., Весн. грози, 1961, 422); * У порівн. Пан барон, як ошалілий, бігав по ганку, махав руками (Фр., III, 1950, 194); // Який виражає такий стан. Ошалілими очима Скиба лише тепер розгледів сите й здорове обличчя Кулика (Жур., Дорога.., 1948, 69).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | ошалілий | ошаліла | ошаліле | ошалілі |
Родовий | ошалілого | ошалілої | ошалілого | ошалілих |
Давальний | ошалілому | ошалілій | ошалілому | ошалілим |
Знахідний | ошалілий, ошалілого | ошалілу | ошаліле | ошалілі, ошалілих |
Орудний | ошалілим | ошалілою | ошалілим | ошалілими |
Місцевий | на/у ошалілому, ошалілім | на/у ошалілій | на/у ошалілому, ошалілім | на/у ошалілих |
ошаліти
ОШАЛІТИ, ію, ієш, док., розм. Стати шаленим, втратити здатність нормально міркувати, діяти; одуріти. [Наталка:] Ти, мені здається, побувавши довго в городі, ошалів і зовсім не тим став, що був (Котл., II, 1953, 36); - Від цих побоїв я ошалів, раптом вирвав з нар дошку й сам кинувся з криком на ворогів (Козл., Весн. шум, 1952, 106).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ошалію | ошаліємо |
2 особа | ошалієш | ошалієте |
3 особа | ошаліє | ошаліють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | ошалів | ошаліли |
Жіночий рід | ошаліла | |
Середній рід | ошаліло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | ошаліймо | |
2 особа | ошалій | ошалійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | ошалівши |