озвірілий
ОЗВІРІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до озвіріти. - Бандерівці вже такі були озвірілі, що брат убивав брата, син - батька, батько - сина (Мельн., Коли кров.., 1960, 33); Вона вже йти не могла, сиділа, обхопивши вербу руками, і озвірілими від болю очима благально дивилася на свого рятівника (Тют., Вир, 1964, 521); Серед п 'яниць, рабів похилих, Неситих скнар, важких тупиць І душ, у панстві озвірілих, Серед шакалів і лисиць - Не жив я вільно, а таївся (Черн., Поезії 1959, 253).
2. у знач. прикм. Дуже розгніваний, розсерджений; розлючений. Б 'є озвірілий солдат коня (Довж., І, 1958, 35); // Який виражає звірячу лють, злобу (про обличчя, очі). Гайдук навідлі свиснув клинком і з озвірілим лицем звівся над сідлом (Панч, Гомон. Україна, 1954, 32); Сплеснувся вогонь в озвірілих очах [князя], Ой очі, суворо-блискаві... І в тую ж хвилину на лезо меча Лягли візерунки криваві (Забіла, Поезії, 1963, 82).
3. у знач. прикм. Який втратив людську подобу, став схожий на звіра. Померзлі, мокрі, озвірілі.., В багні, в якімсь липучім зіллі, Ми повертались до села... (Рильський, Поеми, 1957, 180).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | озвірілий | озвіріла | озвіріле | озвірілі |
Родовий | озвірілого | озвірілої | озвірілого | озвірілих |
Давальний | озвірілому | озвірілій | озвірілому | озвірілим |
Знахідний | озвірілий, озвірілого | озвірілу | озвіріле | озвірілі, озвірілих |
Орудний | озвірілим | озвірілою | озвірілим | озвірілими |
Місцевий | на/у озвірілому, озвірілім | на/у озвірілій | на/у озвірілому, озвірілім | на/у озвірілих |
озвіріти
ОЗВІРІТИ, рію, рієш, док. 1. Стати жорстоким, лютим, подібним до звіра. Скоро під шомполами показалася кров, і гетьманець зовсім озвірів: - Дужче! Дужче! - ревів він (Багмут, Опов., 1959, 24); - В Сокілці сходку, кажуть, порубав [Махно], в Галещині - сестер милосердних . - Озвірів уже, видно, зовсім. На жінок беззахисних шаблю підняв (Гончар, II, 1959, 240).
2. Дуже розгніватися, розсердитися; розлютитися. Бугорський одразу озвірів,.. вхопив Тарасового кашкета, швиргонув Тарасові в лице (Вас., II, 1959, 376); - Тебе заціпить сьогодні чи ні? - озвірів Тимко (Тют., Вир, 1964, 19); // Набирати звірячого, злобного виразу (про обличчя, очі).
3. Утратити людську подобу, стати схожим на звіра. Я не хочу на світі завадою буть, Я не хочу вдуріть і живцем озвіріть - Радше темную ніч, аніж світло зустріть! (Фр., XI, 1952, 48).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | озвірію | озвіріємо |
2 особа | озвірієш | озвірієте |
3 особа | озвіріє | озвіріють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | озвірів | озвіріли |
Жіночий рід | озвіріла | |
Середній рід | озвіріло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | озвіріймо | |
2 особа | озвірій | озвірійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | озвірівши |