купець
КУПЕЦЬ, пця, ч. 1. Власник торговельного підприємства, особа, що займається приватною торгівлею. Почався ярмарок. Купці порозкладували свій товар, повідчиняли лавки (Кв.-Осн., II, 1956, 404); Там під горою, під бором їхали купці з набором (Фр., XIII, 1954, 386); // У дореволюційній Росії - особа, що належала до купецького стану. Кожний вишукував товариша по своєму пір'ю: пани віталися тільки до панів, купці - до купців (Мирний, III, 1954, 258); Ти несеш, столице давня, Мак червоний у руці. Зникли в далечі безславній І купці твої, й ченці (Рильський, III, 1961,87).
2. заст. Покупець. Він з жінкою своєю ходить-походжає та спродає, та гроші лічить, та балакає й жартує з купцями своїми, та погукує на наймита свого (Вовчок, І, 1955, 309); Не зараз угадав крамар, на який товар я купець (Март., Тв., 1954, 206); Продайте кобзи, флейти, ліри Як знайдуться на них купці (Еллан, І, 1958, 280).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | купець | купці |
Родовий | купця | купців |
Давальний | купцеві, купцю | купцям |
Знахідний | купця | купців |
Орудний | купцем | купцями |
Місцевий | на/у купці, купцеві | на/у купцях |
Кличний | купцю | купці |
купка
КУПКА, и, ж. Зменш. до купа. - Як віддаю йому гроші, так назирцем бачу, що чимала-таки купка є (Кв.-Осн., II, 1956, 258); Коли Чорниш підійшов до Ясногорської, вона саме перевзувалася, сидячи на купці насмиканої соломи (Гончар, III, 1959, 215); - Одарко, Одарко-о! Біжи швидше-швидше! - гукала купка дівчаток до білявої дівчини (Дн. Чайка, Тв., 1960, 98); Найкоротшою стежкою, поміж осокорами та карагачем, Мухтаров збоку підійшов до спантеличеної купки людей (Ле, Міжгір'я, 1953, 34); Округи мене то жито половіє, а в житі купка льону голубо цвіте; то ячмінь колоситься (Вовчок, І, 1955, 8).
@ Збиватися (позбиватися) в купку (в купки) - сходитися близько, збиратися невеличкими групами. По всьому дворі люди позбивались в купки й стиха роз-. мовляли (Н.-Лев., III, 1956, 9); Всі троє збиваються в купку, дивляться одне одному у вічі (Мик., І, 1957, 89); Купками (купкою) йти (стояти і т. ін. ) - йти або стояти невеличкими групами (групою). Надходили люди.., випливали чорні постаті і нечутно ступали по гарячій землі. Купками й поодинці (Коцюб., II, 1955, 401); Під високим плотом, що відгороджував двірський сад від вулиці, стояли купкою хлопчики й радилися (Март., Тв., 1954, 144).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | купка | купки |
Родовий | купки | купок |
Давальний | купці | купкам |
Знахідний | купку | купки |
Орудний | купкою | купками |
Місцевий | на/у купці | на/у купках |
Кличний | купко | купки |